Голосіївський район — найбільший за площею міста Києва (15,62 тис. гектарів) утворено у жовтні 2001 року в результаті адміністративно-територіальної реформи на базі Московського району (створений у 1921 році).
Розташований у південно-західній частині міста Києва, межує з Шевченківським, Солом'янським, Печерським і Дарницьким (по акваторії Дніпра) районами міста, Києво-Святошинським, Обухівським і Бориспільським районами Київської області.
Територія району починається майже від Хрещатику і тягнеться до південних і західних кордонів Києва. Таким чином, район є південними та південно-західними воротами Києва. Складається з наступних історичних місцевостей: Нова забудова, Паньківщина, Передславине, Ямки, Саперна слобідка, Байкова гора, Забайків'я, Деміївка, Ширма, Цимбалів яр, Добрий шлях, Голосієво, Теремки, Феофанія, Лиса гора, Багринова гора, Мишоловка, Самбурки, Китаєво, Пирогів, Церковщина, Нижня теличка, Корчувате, Віта, Острів Водників.
Нова забудова – історична місцевість в середній частині басейну р. Либідь, на її лівому боці. Наприкінці XIX – на початку XX ст. становила ядро Либідської частини міста, нині входить до складу Голосіївського, Печерського та Шевченківського районів. За часів Київської Русі тут, при впадінні у Либідь струмка Клов (поблизу станції метро "Республіканський стадіон"), існувало княже село Предславине, назване на честь Предслави дочки Володимира Святославича і рідної сестри Ярослава Мудрого. Поселення з назвою Н. з. виникло в 30-х pp. XIX ст. у зв’язку з початком масштабного будівництва нової Печорської Фортеці. Мешканці хуторів на Печерську, які зносилися в зв’язку з фортифікаційними роботами, отримували під забудову ділянки в заплаві р. Либідь вздовж Васильківського тракту, ще дістав назву Великої Васильківської вул. (потім – вул. Червоноармійська). Поруч з нею сформувалися вулиці Кузнечна (Горького), Жилянська, Маріїнсько-Благовіщенська (Саксаганського), Набережно-Либідська (Боженка), Ямська (відома читачам за романом О. Купріиа "Яма") та ін. Звідси, від нової забудови, і походить назва місцевості.
Вулиця Антоновича
 |
| 1900-роки. Будинок по вул. Кузнечній 32. |
Пролягає від вулиці ЛьваТолстого до площі Дзержинського. Виникла у 30-і роки 19 століття і складалася з двох вулиць: Новолибідської, що у 1874 була перейменована на Кузнечну (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї; проходила між теперішніми вулицями Льва Толстого та Івана Федорова) і Набережно-Либідською (від річки Либідь, що протікає паралельно вулиці Горького). У 1909 обидві вулиці об`єднані під назвою вулиця Кузнечна. У 1913 на її початку від вулиці Толстого до вулиці Саксаганського обладнано бульвар. У 1919 — 1936 мала назву вулиця Пролетарська. З 1936 року мала назву на честь російського письменника Максима Горького.
|
|
23 вересня 2005 року комісія з найменувань та пам’ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради прийняла рішення про підтримання пропозиції про перейменування вулиці Горького на вулицю Володимира Антоновича на честь українського історика, археолога, етнографа.
Однак рішення Київради про перейменування не було прийнято, тобто фактично перейменування не відбулося. Хоча на початку непарної сторони вулиці на окремих будинках з’явилися покажчики з новою назвою (чим внесли додаткову плутанину, бо на парній стороні старі таблички), а Київрада у власних рішеннях вживає як стару назву вулиці, так і нову (або ж обидві одразу).
13 листопада 2014 року Київрада прийняла рішення про перейменування низки вулиць, зокрема і Горького на Антоновича. При цьому назва сусіднього провулка Горького лишилась незмінною.
Пам'ятники історії та архітектури
буд. № 3, 3-А — прибутковий будинок із флігелем 1911 року. Зведений у стилі модерн архітектором А. Д. Трахтенбергом.
буд. № 4-6 — житловий будинок у стилі конструктивізм (1930-ті роки). Архітектор Ф. Лєскова.
буд. № 8 — житловий будинок початку 1910-х років у стилі неоампір. Належав родині Терещенків. Архітектором, який збудував будинок, ймовірно, є П.І. Голандський
буд. № 9 — прибутковий будинок початку 1910-х років. Належав домовласнику Ф. Міхельсону.
буд. № 14 і 14-Б — садиба початку ХХ століття. Побудована архітектором А.- Ф Крауссом у стилі модерн.
буд. № 17 — прибутковий будинок у стилі модерн (початок ХХ століття)
буд. № 20, 20-Б, 20-В, 20-Г — садиба 1911 року, у стилі модерн. Побудована за проектом, ймовірно, Ф. М. Олтаржевського.
буд. № 23, 23-Б, 23-В — садиба 1899-1900 років, зведена за проектом архітектора В. Ніколаєва. Головний будинок зведений у стилі ренесанс, флігелі — у цегляному стилі. Садиба належала будівнику-підряднику Льву Кучерову (справжнє ім'я — Лейба Кучер).
буд. № 24 — прибутковий будинок початку ХХ століття. Належав власнику будівельної контори Лейзеру Гугелю.
буд. № 26/26 — житловий будинок у стилі модерн (1911).
буд. № 38-А — житловий будинок в еклектичному стилі (початок XX століття).
буд. № 44 — прибутковий будинок 1909 - 1910 років. Зведений архітектором А.Д. Трахтенбергом у стилі модерн. У 2013 році будівлю було виключено з реєстру для зносу.
буд. № 48 — прибутковий будинок кінця XIX століття в еклектичному стилі з елементами ренесансу.
буд. № 64/16 — житловий будинок 1910 року у стилі пізній модерн. Архітектор В.М. Риков.
буд. № 69 — будинок єврейського училища. Зведений у 1903 - 1904 роках архітектором А.Б. Мінкусом у стилі історизм. Фінансували будівництво цукрозаводчики Бродські. У 1944 році будинок передано Інституту електрозварювання.
Видатні особи, пов'язані з вулицею Антоновича.
У будинку № 3 у 1910-х роках містилося училище М. Хорошилової, де навчався майбутній письменник В. Некрасов і працював вчений В. Щербина. Також у цьому будинку проживав фізик-теоретик, академік АН УРСР О. Давидов (1964–1988).
У будинку № 4-6 у 1941 - 1942 роках містилася конспіративна квартира групи Івана Кудрі, до початку 1940-х років тут проживав художник Ф. Кричевський, у 1945 - 1950 роках — геолог і палеонтолог, академік АН УРСР Б. Чернишов, у 1950-х роках у рідних зупинявся кінорежисер О. Довженко.
У будинку № 14 проживали акушер-гінеколог, професор Вищих жіночих курсів Г. Брюно (1910-ті роки), філософ, правознавець, сенатор і академік УАН Б. Кістяківський (1917 - 1919 роки), у 1900-х роках — професор-фармаколог Ю. Лауденбах і хірург П. Морозов.
У садибі під № 20 у 1910-х роках проживали лікар та громадський діяч Л. Войтоловський і ректор Київського університету Є. Спекторський.
У будинку № 23 у 1914 - 1916 роках мешкав композитор Р. Глієр, у будинку № 26 — історик, академік АН УРСР А. Шлепаков (1967 - 1999), у будинку № 38-А — письменник В. Некрасов (1944 - 1950). У будинку № 44 містилося жіноче училище Л. Володкевич, де викладав літературознавець і громадський діяч Г. Александровський.
У Єврейськом училищі (вул. Антоновича, 69) навчався художник З. Толкачов. Після передачі будівлі Інституту електрозварювання, в ній працювали засновник інститутуЄ.О. Патон, член-кореспондент АН УРСР Б. Касаткін, член-кореспондент АН УРСР А. Макара, член-кореспондент АН УРСР К. Хрєнов. У будинку розташований робочий кабінет-музей Є. О. Патона.
У квартирі № 19 будинку № 107 у 1917 - 1923 роках жив поет Павло Тичина. У будинках № 64/16 та 97 у різні роки мешкав поет О.І. Кандиба.
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
Завдяки пошуковій роботі членів клубу "Літопис", що працював при бібліотеці ім. М.В. Гоголя з 1979 року, було створено історію вулиці Горького, яка підлягала в той час повній реконструкції.Члени клубу оглядали старі будинки, зустрічалися з корінними киянами, добували багато цікавої інформації, фотографували старі будинки. Зараз мало хто може згадати якою була вулиця Горького, а історія про неї збереглася в наших фотографіях, в записаних бесідах зі старими мешканцями.
 |  |
Немає коментарів:
Дописати коментар